Місцевий рельєф Поліської низовини та кліматичні особливості помірно – континентального клімату сприяли виникненню неподалік тихоплинної річки Стохід, що несе свої води до могутнього Дніпра невеличкого поселення. Через село не проходять великі транспортно-європейські шляхи чи магістралі державного значення, а лише кілька доріг з твердим покриттям. То ж оцінюючи із транспортно чи політико – або ж економічно – географічної точки зору, село опинилося у вкрай невигідному становищі. Хіба не таким повинен бути оберіг української нації, його культури, традиції?

Невеличку територію займає село Немир на карті нашої Батьківщини, але воно ввібрало в себе цілий світ – бо єдине, неповторне, найкраще. Ніхто достеменно не знає, чому саме так назване село. Існує кілька легенд про походження його назви. Одна версія розповідає про польського пана, у якого була дочка красуня Нема. В пам’ять про неї село назване Немир. Інша версія говорить про те, що колись люди жили окремими родинами на хуторах. Вони мали право обробляти землі стільки, скільки забажають. Землі було так багато, що називали її неміряною. Звідси і назва села – Немир. А наступна легенда розповідає нам, що були в батька три сини: Дорош, Кий та німий Мирон. Коли батько став старим, він розділив свої землі. Дорошу дісталася найкраща земля. Від його імені походить село Доросині. Від Кия – Кияж. Земля на якій оселився німий Мирон, була найгірша. Від імені Мирона поселення дістало назву Немир.

У давнину село складалося з поселень, які називалися колоніями. До 40-х років ХІХ століття на території села були польська і німецька колонії. Тільки після Другої світової війни, з 1951 року наші односельчани з хуторів переселилися у село, зберігши свою назву – Немир. У селі є кілька урочищ, що мають історичні назви. За часів існування кріпосного права землі, на яких розташовані сусідні села Раймісто, Тихотин і на території самого села Немир, були куплені паном Лісовським, що родом з Польщі. Сюди він привіз з собою кріпака на ім’я Юзеф. У Юзефа Сітовського було семеро синів, що оселилися в Немирі. Пан Лісовський виділив їм землю. Довелося Юзефу разом з родиною викорчовувати ліс, будувати будинок. Землю, на якій жив Юзеф з родиною, називають Юзище. А прізвище Сітовський в селі дуже поширене, напевно, кожен, хто носить це прізвище, веде свій родовід від кріпака Юзефа Сітовського. Біля села є урочище Власівське, назва якого походить від імені поміщика Власа, якого в 1939 році вивезли в Сибір. Назва іншого урочища – Сухор залишилася від колишньої річки, що протікала через село Немир. В Першу світову війну на березі річки Сухор полягло більше чотирьохсот воїнів. Вони поховані в одній могилі, яка розташована між селами Раймісто та Немир.

Незабутньою сторінкою в історії села стали роки Великої вітчизняної війни 1941-1945 рр.. З села Немир було призвано 128 чоловік. Не судилося повернутися з далеких фронтових доріг до рідних домівок 57 жителям села. А в пам’ять про них за височів в центрі сільського парку в 1969 році мовчазний і суворий Обеліск Слави. А на ньому імена… 9 разів згадуються прізвища Сітовських, 4 рази повторюються прізвища Капітанюк та Новосад, тричі вибиті прізвища Поліщук і Павлюк. Під час Другої світової війни на території села Немир знаходився військовий штаб. Односельчани мужньо допомагали солдатам чим могли, надавали кінний транспорт для перевезення боєприпасів. Ті, хто повернувся з війни почали піднімати з руїн господарство. Про них і нині не забувають. Це Сітовський К.В., Сітовьский С.Ф., сітовський Й.М., Шафранюк І.Ф., Шафранюк П.І., Шафранюк П.Л., Поліщук Ф.Ю., Хлопчук І.О..

В 1948 році в селі було створено колгосп. Пенсіонерка Капітанюк П.М., нагороджена медалями за сумлінну і багаторічну працю, розповідає: «Важко було зразу. Бувало, що і жінки брали в руки плуг, косу». З створенням колгоспу та розбудовою села пожвавилась культурно-масова робота. 01.11.1946 року в селі відкрита хата-читальня, завідувачем якої працював Форсюк П.І..

В 1950 році колгосп об’єднали з колгоспом с.Доросині, дали назву «17 вересня» і під керівництвом Кравчука Панаса Карповича він проіснував до 1955 року. В цьому ж році відбулося роз’єднання з колгоспом с.Доросині. Колгосп отримав назву «40-річчя Жовтня». Впродовж багатьох років головами колгоспу були Поліщук Адам Трохимович, Андросюк Ананій Омельянович, Капітанюк Олександр Карпович, Боголюбський І.П.. 13 липня 1976 року колгосп отримав назву «50-річчя Жовтня», яка проіснувала до 4 червня 1986 року. Головою в той час був Мельниченко Іван Якович. З 1986 року колгосп отримав назву «XXVII-го з’їзду КПРС», головою став Пашков М.Й.. В 1995 році на базі сіл Немир і Раймісто створено СВК «Промінь». А з 2002 року на території села діяло два підприємства – СВК «Лан», що очолював Верезій Л.М., і СВК «Промінь», що очолював Горбач С.В.

У 1954 році хата-читальня перетворилась у при клубну бібліотеку, де по 1960 рік працював …. Його справу продовжили Банада Валентина (10.05.1961-14.09.1961рр.), Форсюк П.І. (15.09.1961-30.10.1963рр.). З 31.10.1963 року бібліотека перейшла працювати на громадських засадах. Її очолив зав. клубом Сітовський Г.П..

З 19.10.1967 року бібліотеку очолила Новосад Марія Філімонівна, яка працювала до 1994 року.

На території села є 193 господарських дворів, 36 хат – пусток. У селі діє загальноосвітня школа І-ІІ ст., шкільна і сільська бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, три магазини. За кошти односельчан і при допомозі місцевого колгоспу була збудована і в 2001 році освячена церква Іоанна Златоустого. Але найбільшою окрасою села є його люди, колгоспники, пенсіонери, вчителі, молодь, що вчиться у вищих навчальних закладах, працює на підприємствах Волині і у своєму рідному селі.

Кiлькiсть переглядiв: 742

Дата останньої зміни 15 Вересня 2019

Фотогалерея